"Ми – нація сильних та відважних людей, ми готові до будь-яких труднощів, адже ми – українці!"

Набока Анастасія, 9-Г клас, Харківський ліцей №152

Вчитель, що надихнув на написання есе: Таранець Ірина Ігорівна

«Війна. Моя історія»

Війна… Слово, яке змушує стигнути кров у жилах. Раніше ми бачили це слово у підручниках з історії, чули у телепередачах та документальних фільмах. Хто ж знав, що ми, українці, особисто дізнаємося, що таке війна?

24 лютого 2022 року… Ми повинні були йти до школи й сидіти за партами, хтось збирався на роботу і будував свої плани. Але саме цього дня вони зруйнувалися як картковий будиночок. Ця дата викарбувалась у пам’яті всіх нас.

Я дізналася про повномасштабне вторгнення рано-вранці. Прокинулась я, на жаль, не від будильника, а слів мами про початок війни. Здається, я ніколи не забуду про те, що я відчувала в цей момент.

Мій улюблений рідний Харків. Місто, яке завжди сяяло і процвітало, почав знищувати ворог. На всі ці відео та фото, які публікувалися у соціальних мережах, неможливо було дивитися без сліз.

Найважчий період я перебувала вдома зі своїми близькими. Гучні сирени та вибухи поступово ставали чимось повсякденним.

Найяскравішим, але водночас і моторошним спогадом за перший місяць повномасштабної війни стала ніч з першого по друге березня 2022 року. Ракета, яку скинув ворожий винищувач, потрапила до п’ятиповерхового будинку, який знаходився через дорогу від того місця, де живу я. Мені страшно згадувати ту ніч. У той момент у мене промайнула думка, що вона стане останньою для мене.

Всі ці жахливі новини дуже тиснули на мене, пригнічували і впливали на мій стан в цілому, але я трималася. Ми трималися. На той момент моя найкраща подруга поїхала за кордон, але, не дивлячись на це, вона постійно була зі мною на зв’язку та підтримувала мене.

І ось минуло вже півтора роки. За цей час багато змінилося в моєму житті, і, напевно, не тільки в моєму. Ці безсонні ночі залишаться спогадами і, на жаль, не найприємнішими. Наш народ став набагато дружнішим, люди завжди готові прийти на допомогу один одному. Щодня наші захисники наближають нашу перемогу, і всі ми знаємо, якою ціною.

Я хочу сказати, що кожен з нас може зробити свій внесок та допомогти чим зможе. Повірте, це дуже важливо! Будь-яка допомога, навіть невеликий донат на ЗСУ чи інше – це маленький крок до великого майбутнього. Ми – нація сильних та відважних людей, ми готові до будь-яких труднощів, адже ми – українці!

Пам’ятайте, що добро завжди перемагає зло, а світло розвіює морок. Перемога вже близько! Слава Україні та нашим героям!