«Ми місяць жили і працювали у підвалі лікарні»

Марина не поїхала з Охтирки, хоч і дуже боялась обстрілів. Вона залишилась і працювала в пологовому будинку

Я живу в Охтирці з чоловіком та онучкою. Працюю в лікарні акушеркою. Трудилася й під час бойових дій, не виїжджала.

24 лютого подзвонила сестра о п’ятій ранку і сказала, що почалась війна. Мороз по шкірі, коли згадую. По магазинам скрізь була купа народу, хліба не можна було ніде купити. А наступного дня я працювала - нам без кінця везли поранених. Дитина загинула біля лікарні, вона разом із дідусем ішла. Її привезли до нас. Це було дуже страшно.

Поки бойові дії були, я боялася, заспокійливі пила. Але де ж було подітися? Я ж медпрацівник. Багато людей повиїжджали, звичайно. А я залишилася.

Ми березень дуже важко переживали, майже завжди були в підвалі, ночували там. Дуже боялися літаків. Уже все пережито, все позаду, але й зараз боїмося. Донька моя менша виїхала в Німеччину. Там, де їх поселили, поряд - аеродром. Вона десь із місяць не могла звикнути до шуму літаків.

В перші дні привозили російських солдатів до нас, і ми їх намагалися рятувати, лікувати. Люди ж клятву Гіппократа давали. Пригадую, як привозили цигана одного, який ставив мітки. Він був серйозно поранений. У нього питали, що його змусило це робити, а той циган сказав: «Дурнем я був. Мені 600 гривень давали».

Майже весь час ми були в підвалі лікарні: там і пологовий зал розмістили, і решту. Хірурги майже місяць прожили там, навіть додому не ходили. Ми всі тоді мешкали в лікарні.

Зараз в Охтирці відносно спокійно. Іноді чути десь вибухи, сирени лунають. Сьогодні вночі вперше сирена була після Нового року. Ми всі заспокоїлися трохи, нервова система більш-менш прийшла до норми.

Моїй онучці 18 років. Вона вийшла заміж дев’ятого серпня. Чоловік її зараз у теробороні, стоїть на кордоні. Вона вагітна, маленький ще термін - 11 тижнів. Онучка дуже боялася обстрілів. Майже весь квітень ми пробули в підвалі, ночували там.

Маю надію, що війна скінчиться в цьому році. Уже страшно дивитися у фейсбуці на фото молодих, красивих хлопців, які загинули. Серце розривається.

Я мрію тільки про мир і спокій, про те, щоб усі були здорові. Решта – не важливо. Війна змінила життєві цінності.