До війни ми жили в Маріуполі. Зараз у Чорноморську. 

Ми зрозуміли, що прийшла війна, коли почали стріляти по Східному району. І по телевізору сказали. Такого ми ще не бачили. Почалися смерті. Мертвих складали в гаражах. Живі сиділи без їжі, без води, не миті. І холод, страшний холод. Деякі продукти були, та де їх зварити? 

Під’їзд наш згорів. У нас був підвал у прибудові, в колишньому дитячому танцклубі. Там нас людей 70-90 зібралося із сусідніх будинків. Люди зорганізувалися. Ми жили на околиці Маріуполя біля військової частини, там колись аеродром був. Тобто через дорогу було поле й дачі. З дач воду носили, їсти там варили і приносили сюди. У кого малі або старі, тих годували. І так майже місяць.

Один чоловік із сусіднього будинку взяв на себе керівництво, дивився за порядком, записував, хто куди пішов. По сусідству цигани були, вони пиячили й буянили, так він їх угамував. Ще він мав мікроавтобус і з 12 березня взявся вивозити сім’ї з дітьми.

Зранку 15 березня почали так стріляти, що люди кинулися тікати і ми теж. У нас була своя машина. Кинули туди ковдри й подушку і поїхали. Вибралися ми з Маріуполя в шоку. Навіть сліз не було. Тупий шок. 

На виїзд у бік Мелекіна тягнулося три потоки машин. Але на Бердянськ ми не поїхали, туди така черга була. У Мангуші теж стояли росіяни, тому ми вирушили на Пологи. Там чоловіків батько, йому 95 років. 

Ми роздобули бензину, забрали чоловікову сестру. Доїхали до Запоріжжя, отримали пенсію. Далі вирушили до Чорноморська, до меншої дочки. Вона ще в 2015 році переїхала сюди з Маріуполя. Тепер менша з дитиною в Греції, а ми в її квартирі мешкаємо.

Старша дочка лишилася в Маріуполі, бо переживала за своє майно. Зв’язок з нею підтримуємо. У них там уже інтернет трохи є. Вона пішла працювати в магазин. А що робити? Світла немає. На роботі холод, вдома холод. Ні роздягнутися, ні роззутися.

Гадки не маю, коли скінчиться війна. Росіяни воюватимуть до останнього. Про що мрію? Хочу, щоб у дітей все було добре. Щоб ті, хто поїхав, повернулися. Побачитися з ними, та й усе. Навіть не чекаю, що хтось мені поверне те, що згоріло. У чому приїхала, те й маю. Добре, що тут хоч квартира є. А ще нам невелику грошову допомогу дають і продукти. Не голодуємо, в теплі, і світло є. Дякуємо й за це.