Історії, які ви нам довірили
Коли все почалося, це було найстрашніше, що можна бачити і чути. Повз літало, свистіло, гуділо. Бувало, йду в магазин, свистить-гуде. Сядеш на дорозі, голову закриєш і чекаєш. Вся техніка через нас проходила. Це жах. Почути про це – одне, а побачити - це зовсім інше.
Ми з чоловіком живемо вже двадцять років. У нього була дружина, але вона померла. У мене був чоловік, теж помер. Син теж живе у Войтове. Потрапив в аварію, тепер без ноги. Його дружина і діти поїхали в Росію. Дочка живе недалеко, взяла прийомного сина. Ми зійшлися з чоловіком в 2001 році. Син працював механіком в Суворово. У нас був город, корова. Діти вчилися, ми працювали. Жили нормально, не голодували.
Ми відчули, що почалися зміни, коли почала йти техніка. Стало моторошно. І коли почали реально стріляти, ось тоді дійсно страшно стало! Лежиш в ліжку і чуєш, як свистить над головою. І ніхто не знає, де снаряд впаде. Такий був страх, що не передати словами! Діти дуже боялися, почали їхати хто куди. Цей страх переслідує досі.
Пережите дуже сильно вплинуло на здоров'я. У нас закрили школу, тепер діток возять в Петрівку. Ми весь час живемо в напрузі. Медпункт був, але його закрили. Село невелике, роботи ніякої немає.
Хочу, щоб це все скоріше закінчилося, щоб відкрили дорогу в Луганськ і Щастя.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
