«Мене накрила паніка, коли під час обстрілу я прибігла додому і не побачила сина»

Світлана емоційно згадує найгостріші моменти перших військових місяців, начебто все було вчора. Їй допомагали багато людей, і вона почала допомагати іншим. Тепер це її професія.

Я вела урок у школі, коли прийшов директор і сказав, що до нас йдуть танки. Так я зрозуміла, що почалася війна.

1 січня 2015 року я була у подруги, спілкувалися, і мене щось почало непокоїти. Почала збиратися. І тут почали літати снаряди і лягати в квадраті, з будинків вікна полетіли. Я прибігла додому і не побачила сина. В цей момент промайнуло все перед очима, мене накрила паніка.

Коли я зайшла до спальні і побачила його там, то сіла на диван і розплакалася. Сиділа й не знала, що робити. А тут одразу прийшли сусіди, звідкись принесли вікна, рами. Люди тоді нам допомогли не замерзнути.

Був ще дуже страшний момент, коли обстріл розпочався під час уроку. У нашій школі підвалу не було і ми не знали, куди нам ховатися з дітьми. Ще й зв'язку не було, ми боялися, що не дай Боже, до школи потрапить снаряд і діти загинуть. Було дуже страшно, могло статися непоправне.

Спочатку були побутові проблеми, але зараз все нормалізувалося, я працюю. Спочатку було тяжко, а зараз є підтримка від Фонду Ріната Ахметова. Цей Фонд багато видавав допомоги: продукти людям похилого віку та інвалідам, допомагав людям, яким була потрібна операція. Ми відчули, що не одні, а це дуже важливо у скрутну хвилину.

Я стала соціальним педагогом, зрозуміла, що треба допомагати людям. Я вдячна за допомогу волонтерам, які підказували, як діяти та не зламатися у складній ситуації.