Волощук Іван

9 клас, Кінецьпільська гімназія Первомайської міської ради

Вчителька, що надихнула на написання – Кравцова Надія Миколаївна

Війна. Моя історія

Війна, здавалося, - просто слово, але скільки асоціацій пробуджує в нас воно! Біль, героїзм, патріотизм, туга за близькими, сум за рiдними мiстами, ненависть та любов...

В дитинстві, коли моя прабабуся розповідала про війну, яку вона пережила в 1939-1945 роках, здавалося, що це так давно було- і війна вже більше ніколи не повернеться.

Ти живеш своїм життям, мрієш, ходиш до школи, бігаєш і радієш всьому новому.

День 24 лютого 2022 року перевернув усім життя в Україні. Я добре пам'ятаю той день в Маріуполi. На світанку було чути вибухи, моя матуся не пішла на роботу, а я не пішов до школи. З інтернету ми дізналися, що Росія напала на Україну, і що вона нас визволяє, але ми так і не зрозуміли: від чого чи від кого визволяє. Було дуже страшно, але була надія, що відбудуться переговори, що цей кошмар триватиме недовго - і настане мир. Мир в Україну не прийшов і по цей час!

Я пам'ятаю, як ми чекали, коли це все закінчиться, але це був тільки початок, початок страшної війни! Через три дні у всьому Maрiупoлi зникла вода, світло та зв'язок. Нас відрізали вiд усього світу, ми не знали, що буде далі.

Страх так глибоко засів у серці, що дні стали тягнутися роками.

Вдень і вночі нас постійно обстрілювали. Згодом зник газ, i в нашій квартирi стало дуже холодно. Їжу ми змушені були готувати на вулиці під постійними авіанальотами.

Це був жах, справжнє пекло, яке палало навколо тебе і забирало все те, що було цiнне i миле тобі до душі. Мені здавалося, що це ніколи не закінчиться: голод, холод, страх, бiль за все живе...

Через три тижні нам вдалося виїхати з Маріуполя. Ми декілька днів чекали в підвалах, було дуже холодно. Я спав в обіймах зі своєю собакою, яка мене зігрівала, а я, в свою чергу, її заспокоював, бо вона дуже боялася вибухів.

Дорога була важкою, постійнi російські блокпости, але ми вирвалися і залишилися живі. Це було головне на той час! Мені здавалося, що все позаду, і настало нове життя, але війна в Україні не скінчилася. Щодня вмирають мирні люди та гинуть наші захисники. Україна палає у вогні!

Ми приїхали до бабусі на Миколаївщину, де я знайшов нових друзів, почав навчатися в іншій школі(правда, онлайн).

Через деякий час ми з мамою змушені були виїхати за кордон, щоб почати нове життя.

Мій прадідусь німець, тому ми вирішили поїхати до Німеччини. Зараз я навчаюсь в німецькій школі, де в мене з'явилося багато друзів, які мене підтримують у цей важкий для мене час. В українській школі я навчаюся дистанційно, тому що дуже хочу повернутися в Україну. Я дуже мрію стати інженером програмування і дуже хочу, щоб настав мир у всьому світі!Я дуже сумую за своєю домiвкою, за своїми друзями, за своїм життям, яке було сповнене радістю, миром та спокоєм. Моє серце залишилося назавжди з Маріуполем! Дуже надiюсь, що Україна переможе, і я зможу повернутися додому!