Мені подзвонила подруга о 6й ранку. І сказала - танки вже під Миколаєвом. Роби щось! Збери сумки, набери мабуть води. І я все утро в якомусь навіженні набирала воду у все що бачила. Я набрала води во всі ємності, навіть во всі каструлі, чашки і стакани. Це був шок.

А потім я почула перший вибух. Це був бій на Антонівському мосту. І потім в мене була істерика що нас всіх зараз вб'ють. Мене ледве заспокоїли чоловік з мамою.

Не було достатньо їжі, всі магазини були порожні і їжу доводилося шукати по місту. В мене був шок і я не могла виходити перші 3 тижні з дому. Я навіть один крок з під'їзду на вулицю не могла ступити. Мені здавалося що мене затрелять одразу з кущів.  Коли їжі залишилося зовсім мало і я почула що поряд в магазині мають завезти крупу пшеничну, то я наважилася вийти до цього магазину.

Я стояла в черзі і думала що зараз помру, почалася страшна панічна атака.

Але я себе заспокоювала тим, що тут багато людей в черзі, що я не одна, що декотрі люди мене знають і мені становилося менш страшно. Панічні атаки проходили.

З гуманітарною катастрофою стикнулися дуже гостро. Їжі не було в магазинах, порожні полки. Декотрі люди привозили десь з баз продукти і продавали з машин.

Стояли у великих чергах за цією їжею. Люди з села м'ясо рубали прямо на асфальті і продавали.

Свиней не було чим кормити, їх рубали і продавали. Все це без якогось вет.контролю. Коли стало бракувати ліків, то життєво необхідні ліки люди шукали в мережі. Ділилися навіть по 1 пігулці один з одним.

Люди пішки за тією пігулкою бігли на інший кінець міста. 

Я і дитина 12 років виїхали з окупації в квітні 2022 року. Моя родина - моя мати, чоловік залишилися в окупації і досі живуть в місті активних бойових дій - Херсоні. Ми з дитиною живемо окремо в Одесі. Звісно що на відстані з чоловіком погіршилися стосунки.

Наразі ми перебуваємо в розриві відносин, але поки є війна вирішили не розлучатися.

Самий зворушливий момент був коли ми війхали з окупації і піся 25 ворожих блокпостів побачили перший жовто-блакитний прапор на своєму шляху, побачили перший блокпост наших хлопчиків. Коли ми побачили перших воїнів і вони нас запитали - з вами все добре? Не хвилюйтеся - тепер ви дома! 

А ще це були моменти допомоги від зовсім чужих людей. Коли люди ставилися з доброзичливістю до тебе. Коли розуміли весь твій біль і співчували.

Я працювала бухгалтером. Наразі працюю онлайн так само бухгалтером. Але шукаю додаткові джерела заробітку, бо одній виростити дитину-підлітка дуже складно 

Є предмети, які нагадують про трагічні події, що розпочалися 24 лютого 2022 року. Для мене це мої звичайні речі з дому - моя улюблена кофта, крем для обличчя чи духи або пристирадла.

Бо ми виїхали з дому зовсім без речей. І я дуже сумувала за кожною своєю реччю в домі. Я все залишила вдома і вважала що більше ніколи не побачу. І коли вже деокупували моє місто, то я просила маму надіслати мені прості речі. Улюблену іграшку-подушку дитини, мої духи, мою звичайну ложку, крем для обличчя тощо.

Для мене ці речі - частка мого дому. Я дуже сумую за домом і за своїми речами.