Моя дитина не може повноцінно навчатися, так як в Харкові тільки он-лайн навчання, спілкуватися з однолітками. Вимушені орендувати житло. Дитина іноді вимушена ходити зі мною на роботу, замість того, щоб бути у школі. Раніше дитина ходила на різноманітні гуртки, зараз з цим дуже важко і фінансово і фізично. Багато чого змінилося в нашому житті.

Найважче переживали постійні обстріли нашого міста, особливо перший місяць. Дуже страшно було, коли обстрілювали із авіації. Перші 2 місяці майже не виходили на вулицю, були у сховищах. У нас були запаси їжі і ми з чоловіком пішли працювати під обстрілами у березні місяці. Мало хто хотів в той час працювати, так як було страшно. Мій чоловік працював на Салтівці, у самому пеклі, на АЗС, так як в першу чергу це було потрібно для забезпечення нашого міста і наших військових паливом.

Мені здається обстріли - це і є травмуючі події, бачити, як знищують твоє місто, не мати змоги піти до школи. У моєї дитини 24.02 день народження. В цей день почалася війна. Ми з сім'єю напередодні приїхали до Харкова, щоб відсвяткувати день народження в аквапарку. Замість цього ми потрапили у пекло. Я думаю, це також велика травма.