Коли були бомбардування, ми ховалися в підвалі. У 2017 році тут так бомбило, що в мене розбило дах, хвіртку. Я її тільки закрила, а через десять хвилин влучило. Добре, що я вже пішла, а то мене куля б пробила, а так тільки хвіртку. Мені відремонтували дах, там було чотири дірки. Дякую за це.

Хто там готував їсти під час обстрілів? Був компот, варення, водичка, сухі макарони в маленьких пачках. Так і рятувалися.

Зараз живу сама. Діти поїхали. У мене троє дітей, один живе в Києві, а двоє в Росії. Але зараз вони не можуть приїхати, потрібно тільки виклик робити. Вони вже сьомий рік не можуть приїхати. Добре, що є сусіди. Тут 20 чи 30 будинків, а залишилося шість чи сім сімей, тут нікого немає. Наймолодшій сусідці 68 років, у мене їх дві.

Воду нам дають о шостій вечора, а о дванадцятій вже відключають. Немає нічого хорошого. Мені тут погано. Виходжу в город, а вони стріляють. Тікаю, ховаюся.

«Карітас» мені давав порошки, мило. Отримувала й продуктову допомогу від Фонду Ріната Ахметова. Це було дуже добре для мене.