Тетяна Петрівна згадує, як тривожно їй було вдома після того, як дізналася про початок повномасштабної війни. Вона не могла ні їсти, ні спати. Світла і зв’язку не стало, магазини закрилися, постійно пересувалися колони російської військової техніки. Доводилося з ранку займати чергу, щоб купити буханець хліба на сім’ю.