Ми залишились без дому, наше село повністю зруйноване та окуповане росією. Зараз ми живемо в санаторії, звідки нас можуть виселити в будь-який момент. І правда кажучи, нам не має куди йти. В мене є ще старші діти, я виховую їх сама, чоловіка не стало ще 10 років тому. Мені дуже важко, я не маю уявлення, як морально жити, ми наче безхатьки тепер. Найважче те, що нам треба покинути власні домівки, тварин, особливо це також вплинуло і на Олену (молодшу доньку). Вона бачила та чула лише ракети, слава Богу, не більше, але дитина дуже хоче додому, вона дуже сумує за тваринками, плаче іноді, ми не знаємо, як нам з нею поговорити про це. Також, їй дуже важко адаптуватись з новими дітьми.