Мені 63 роки, я проживаю в Костянтинівці Донецькій області. Чоловік і син уже вмерли, тому, тому я тут одна.

На початку війни мені було так важко, що всі дні були чорні. Не можу це згадувати, для мене все було в купі.

Були проблеми з газом, світлом. Перший рік було дуже тяжко, але потім все нормалізувалося. Газ дали, тоді трішки краще стало. З їжею все добре, ми гуманітарну допомогу отримували.

У нас прильоти були дуже часто, знайомі загинули, і це дуже шокувало. 

Психологи говорять, що потрібно подивитися на ситуацію з іншого боку. От я стараюсь так робити, тому по-іншому ніяк.

Звісно, хотілося б пожити в мирі, без пострілів і без війни.