«Мені було страшно, тому я виїжджала на якийсь час до знайомої»

Тетяні Миколаївні було моторошно ховатись від обстрілів під двоповерховим будинком, тому вона виїхала у сусіднє село.

Я сама із Охтирки, працювала в школі 45 років вчителем молодших класів. Мені зараз 71 рік, я на пенсії.

Коли війна почалась, я була вдома. Діти окремо живуть. По телефону всі знайомі, друзі і діти дзвонили і говорили, що війна. Я ховалася в себе у підвалі, будинок у нас двоповерховий. Страшно було там сидіти, тому що над головою три плити.

Було складно, бо переживала за дітей. Слава Богу, за цей час хоч будинок вцілів. Я виїжджала, 35 днів була у знайомої в селі на відстані 10 кілометрів від Охтирки. Там літаки літали над головою, скидали ракети, бомби. Після 10 квітня я повернулася додому.

Що стосується побуту, якось обходилась. Воду набирали, вода була. З харчами також проблем не було: я запаслива, до того ж свій город є і діти дуже допомагали. У нас дружна родина. Ми і до війни дуже дружні були. Ліки я один раз замовляла, а потім сімейний лікар давала ті ліки, які мені потрібні, бо в мене діабет, тиск високий.