Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Катерина Юріївна Лавриненко

«Мені було страшно, а російскі родичі говорили, що я щось не так розумію»

переглядів: 140

Катерина вже мала досвід життя в окупації, тож з Харкова поїхала в перший день війни. Вона ще не знала, куди їде і що має робити, але твердо знала, що з-під обстрілів треба тікати

Мені зараз 27 років. Я переїхала з Донецька в Харків.

Коли почалась війна, я була в Харкові. 24 лютого о п’ятій ранку я прокинулась від дуже гучних вибухів. Ми жили на Салтівці, і ці вибухи були все ближче. Я прокинулась і почала шукати будь-яку інформацію про те, що відбувається, але нічого не змогла знайти. Я почала телефонувати друзям. Хотілось вірити, що то якийсь газ, а не військові дії. Мені написав брат, який живе в росії, що путін оголосив про початок спеціальної військової операції. Я зрозуміла, що це означає початок війни.

Я вважаю, що в мене була максимально хороша ситуація, наскільки це можливо за таких обставин. У нас є машина в родині. Я зателефонувала моїй подрузі та моєму брату, сказала, що ми з чоловіком їдемо і запропонувала поїхти з нами. Спочатку ми не розуміли, куди ми поїдемо. Коли дивились карту, здавалось, що вибухи скрізь, в кожному місті країни. Потім вирішили, що Полтава далі від кордону, і ми поїдемо туди. Але було страшно - я там взагалі ніколи не була.

Виїжджати було нелегко, тому багато де йшли бої. Ми спочатку поїхали з Харкова до Чугуєва, забрали мого брата. З Чугуєва через села ми поїхали у бік Полтави. Ми були розгублені, не мали жодної інформації. Приїхали в Полтаву і просто не знали, що робити далі. Однак, я не пошкодувала, що виїхала так швидко. Моя родина надто довго залишалась в окупованому Донецьку, і мене це дуже хвилювало. Я не хотіла, щоб ситуація повторилась.

Все склалося добре. Чоловікові керівництво запропонувало роботу. Його компанія мала змогу зняти готель у Полтаві. До того ж там ми почували себе в безпеці – подалі від кордону.

Мої сусіди зіткнулись з гуманітарною катастрофою. Ми з Полтави потім відправляли їм борошно, крупи, бо у Харкові вони не могли цього придбати. Люди лишились відрізаними від життя.

У нашому будинку жив дідусь, до якого не могли приїхати діти чи онуки, тому що наш мікрорайон був заблокований. Сусіди теж не могли допомогти, тому що їм самим було нічого їсти.

Якщо чесно, все це неймовірно шокувало. У мене багато родичів в росії. Вони мені говорили що я дарма їду з дому, адже бомблять лише військові об’єкти. Шокувала сама війна, що вона взагалі почалась. шокувало те, що близькі люди взагалі не вірять мені. Я казала, що там страшно, а вони були впевнені, що  я щось неправильно розуміла.

У нас була кицька, ми забрали її, але у готель нас не пускали з нею. Ми почали дуже просити, адже вона в нас невелика, не псує меблі. Вона взагалі безпроблемна. Нас пустили жити в готель, але на моїх очах жінці з великою собакою відмовили у проживанні.  Вони так само приїхали з Харкова, і я навіть не знаю, куди вони з цією собакою поїхали.

Потім з Полтави ми переїхали в Гостомель Київської області, бо чоловік сюди перевівся працювати.

Це все було важко пережити, але я розуміла, що дуже багато моїх друзів у такій самій ситуації. Ми дуже багато допомагали один одному, і підтримуємо один одного й досі.

Я мрію, щоб війна скінчилась цього року. Після 2014 я шість років думала про те, що люблю Донецьк. Мріяла з родиною колись поїхати до свого міста. Також я десять років жила в Харкові і вже полюбила його. У нас є квартира в Донецьку, квартира в Харкові, і не зрозуміло, чому ми зараз повинні перейматись через відсутність житла. Адже воно в нас є. Але жити ми в ньому не можемо. Тяжко усвідомити, що війна вже двічі вкрала життя, яке ми будували. Я би дуже хотіла повернути хоча б життя, яке було рік тому.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
Харків 2014 2022 Текст Історії мирних молодь переїзд психологічні травми обстріли безпека та життєзабезпечення житло перший день війни
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій