Під час сильних обстрілів Галина Вікторівна виїжджала з Чугуєва в Полтаву, але зараз вже повернулась додому, коли її робота знову відкрилась

Я жила сама в Чугуєві, коли почалась війна. Я зрозуміла, що потрібно покинути дім, коли у нас по гарнізону почали бити. Я тоді була на роботі в аптеці, але було чути вибухи, і потім скло посипалось на нас.

В перші дні в Чугуєві загинув одинадцятирічний хлопчик, коли ракета впала між будинками.

Після цього я з подругою виїхала в Полтаву. До цього вона у мене жила, бо в неї вибило вікна і двері.

На щастя, під час обстрілів мій дім не постраждав, тільки вікна трішки пошкодило. Я не злякалась, але люди вийшли на вулиці і побачили дим. В перші дні ми ходили на роботу, бо людей було багато.

Я боялась за дітей і за внуків. Втім, з першого дня і до сьогодні, у мене є впевненість, що все буде добре. На душі була якась внутрішня впевненість, що ми переможемо. Але навіть і сьогодні до мене ніяк не доходить, що розпочалась війна. Дуже шкода наших людей і хлопців-військових, багато родин зруйновано.

Мене найбільше шокували розбитий Харків і Святогірськ, в якому я виросла. Зараз там все майже розбито, багато людей звідти виїхало. У Чугуєві теж є розбиті місця, і людей багато вбито.

Мене приємно здивувало, що на роботі люди допомагали один одному. Вражало те, що якійсь бабусі не вистачало грошей на ліки, і їй допомогли інші люди. Були й такі, що в лікарню купували ліки за свої кошти. Всі згуртовані стали. Ми всі почали вчитися розмовляти українською мовою. Ми, звичайно, її знали, але не розмовляли вільно, тому зараз вчимося.

Наразі я вже повернулась в Чугуїв, бо тут знову відкрилась моя робота. Зараз вже багато людей повертається сюди: навіть ті, хто був за кордоном, адже дома краще.

Мені колись наснилося, що наступного літа може закінчитись війна. У мене буває, що сни здійснюються. Думаю, до літа війна закінчиться.

Я впевнена, що у мене буде хороше майбутнє. Я зараз живу з внуками, і вони думають, що в Україні все буде добре. Ми згуртовані, бо у нас незламний народ.