Мені 85 років. Я живу з дитиною, якій 16 років. Я його взяла і виховую з самого дитинства. Нас умовляли евакуюватися, але я сказала, що ми зі своєї квартири нікуди не поїдемо. 

У 2014 році дитина була у третьому класі, ми тоді виїжджали з Краматорська у Дзержинськ Донецької області. Але тоді не було так страшно, як зараз. А цього разу без кінця вибухи, але поки терпимо. Можна жити. 

24 лютого 2022 року якраз діти закінчували школу. Мій син тоді навчався в санаторній школі, прийшов додому. Там залишив і рюкзак, і взуття. А потім відразу розпочалися вибухи. 

Тяжко виходити в магазини, боїшся, залишаєш дитину вдома, а сама не знаєш, повернешся чи ні. Продукти є, але все дороге. Купуємо, а куди діватися? Я пережила 1941 рік, потім 2014-й, це вже третя війна у мене. Бажаю усім миру.

Дай Боже, щоб війна швидше закінчилася. Тільки про це і молюсь. Всі нервові, дитина теж нервова. Був спокійний, а тепер усі в стресах. Війна дуже вплинула на психіку. Я часто плачу.