Похиталюк Андрій, 17 років, 11-Б клас, ліцей  "Інтелект"

Вчитель, що надихнув на написання єсе: Бондарчук Людмила Борисівна

Конкурс єсе "Війна в долі моєї родини"

Іноді так набридають новини по телевізору. Особливо, коли мова йде про повені, пожежі, урагани і, як наслідок – багато смертей. Думаєш: “Шкода людей, але добре, що це не в нас.” І забувається. Справді, 2019-2021-ші роки почали якусь прогресію жахливих подій, і єдине, що хочеться попросити в Діда Мороза на Новий рік – пощади. Але 2022-гий рік став шокуючим для більшості цивілізованого світу. Почалася повномасштабна “спецоперація” по знищенню українського населення Росією.

“Так не хочу готувати усний твір з української мови на четвер”, - думав я у переддень війни, зовсім не очікуючи її. Але, все-ж, невеликий страх закрадався у душу під впливом тогочасних новин. Росія стягувала війська на кордон з Україною, а США доставляли літаками військову допомогу – ці новини навіювали атмосферу підготовки до війни, у що зовсім не хотілося вірити. Навіть мій батько говорив, що одна з найкращих тактик налякати людей – оголосити війну і не починати її. Але сталося набагато гірше.

Мене збудили від звуків пострілів, хоч я спершу подумав, що то лиш грім. Це працювала українська ППО, але факт залишався фактом: Росія почала війну. Точніше, оформила її у вигляді повномасштабного вторгнення, бо, фактично, обстріли на Сході тривали вже понад 8 років. А в мирний час хіба стріляють?

Так от, слухаючи єдині новини, я був вражений з того, що виробляють російські нелюди. Вони просто не усвідомлюють того, що за такі дії не просто буде жорстоке покарання, воно розтягнеться на багато поколінь усіх росіян, наче прокляття. Хай там як, під егідою паніки й страху після кількох тижнів з початку війни моя сім’я, таки переїхала в іншу область. Лише через кілька місяців, коли звільнили Київщину, я з жахом зрозумів: загроза була так близько.

Ця війна зачепила всіх. Когось – у негативному плані, позбавивши його насправді дорогих речей. Комусь вона відкрила очі й дала розуміння: яка його роль наразі? В Україні це сталося досить швидко, а світ реагував поступово, спостерігаючи за статистикою смертей. Але засуджувати за це – неправильно, адже ми цінуємо те, що за кордоном роблять для України, зважаючи на її роль у творенні добробуту.

Я весь час не перестаю дивуватися з того, наскільки жахливою є політика Путіна щодо України. Ця “маленька людина” є настільки амбітною, що може сказати про захоплення території, коли її тільки-но звільнили опоненти. Як би морально диктатора РФ не звинувачували, це не поверне втраченого. Пригадую, я так боявся, коли російська армія захопила ЧАЕС, уявивши собі ситуацію, що один їхній невірний рух – і кінець половині Європи. Мене жахали події у Маріуполі, Сєвєродонецьку, Ізюмі, Бучі, Ірпені, Гостомелі, Краматорську, південних областях. Що ж, Путін довів, що перевершив свого вчителя – Гітлера. Але змушений його розчарувати: будь-яка війна закінчується.

Проте зараз війна триває, і Україна не перестає чинити опір. Як казав В. Зеленський: “Якщо Україна складе зброю – не буде України. Якщо Росія складе зброю – закінчиться війна.” Виходячи з цього, мир можливий лише тоді, коли переможе Україна. І на це спрямована наша праця. Без миру ніяк, без нього нема прогресу й результату. Він потрібний нам, як вода й повітря. Російські вояки не визнають загальноприйнятої конвенції про права людини й поняття геноциду. У ній чітко прописано, що таке людяність. Але коли настане суд, правду почують мільярди. А поки ми радіємо з того, що вбиваємо ворогів, роблячи це принаймні не безпідставно.

Ми боремось і поборемо, нам Бог помагає. За нас правда, за нас слава і воля святая. Горить, палає техніка ворожа. Рідна Україна переможе!