Мені 38 років, я з міста Снігурівка. У мене шестеро дітей. Мені важко розповідати, зараз розплачуся. Ми нікуди не виїжджали. Нас мій співмешканець зрадив - він із росіянами спілкувався. 

Ми були вдома з дітьми, і нас окупанти зачинили й тримали в хаті. Було дуже страшно, важко. Цього навіть не передати словами.

Взагалі у нас на початку війни не було ні води, ні їжі. Що мали своє, те й доїдали з дітьми.

Війна вплинула на моїх дітей. Усі стали нервові, психіка геть нікуди не годиться. Та і в мене теж.

Шокувала війна. Я хочу, щоб у нас був мир, а більше нічого не хочу. Тільки б діти цього жаху не бачили. Я і зараз плачу постійно. Дуже важко морально. З дітьми вдома по хазяйству пораюся і стараюся не думати про погане. Бажаю, щоб війна закінчилася швидше. 

Думаю, що після війни буде краще: і робота буде, і школи працюватимуть, і дитсадки.