«Мене та мою родину арештували та допитували...»

Я була дома в селі, коли прокинулась від гучних вибухів. Зрада односельчан, не достатньо інформації, грошей, безпеки. Мене та мою родину арештували та допитували... Ми жили в селі, де тільки ледачі мали нестачу їжі. Нестача солодощів для дитини була важкою, адже ми звикли, що в магазинах все доступне. Дитина хотіла просто цукерки.

Найстрашніше було не бачити майже рік старших дітей і не чути про них нічого. Вони роз'їхалися по всій Україні. Меншій дитині знайшли квартиру, бо у нас ще було шумно. Він живе сам, я змушена їздити і в село, бо там ще ціла хата. Чоловік в іншому місті заробляє гроші, щоб заплатити за житло. Якось так…

Мене зворушило та потішило побачити наш прапор. Зараз я не працюю. Раніше працювала у садочку, але він на простої. Коли не стріляють, прибираю в своєму садочку, вивожу скло та поливаю квіти, і надіюсь на краще. У мене є купа осколків та бінокль, який вкрала у росіян.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/