Я нікуди не виїжджала. Тато дуже хворіє, дитина має інвалідність. Мені дуже важко. Після початку війни виживати складно. Перші місяці не працювали магазини, у місті була паніка. Я не могла зняти гроші у банкоматі. Не розуміла, як таке могло статись. У Дружківці бувають прильоти. Дуже важко буває і страшно.

Моїй дитині не вистачає спілкування. Навчання онлайн – це недолік в освіті. 

Мене шокують смерті людей. Я бачила тих, хто залишися без житла. Пенсіонери важко це переживають. Все життя працювали, облаштовували побут, а тепер в людей немає нічого. Я сподіваюсь, війна скоро закінчиться. Дуже чекаю миру.