У перший день війни я виїхала з Донецька. З чоловіком приїхали в Полтаву до свекрухи. Їй треба було допомогти, бо має дитину з інвалідністю. Найскладнішим для мене був пошук житла. Зараз, можна сказати, я виживаю. Зарплату мені зменшили, тож намагаюсь підробляти. Мене шокували події в Бучі. Я не очікувала такого жаху.

Мій батько залишається в Донецькій області, працює на залізниці. Виїжджати категорично відмовляється. Емоційно мені це складно переживати. Майбутнє я не планую, том у що не знаю, що буде завтра.