Коли почалась війна, я з дитиною виїхала в село до батьків. Туди швидко зайшли росіяни. Було дуже страшно, над будинком літали ракети. Сховатись я нікуди не могла, бо не було підвалу. Страшно було вийти на вулицю. Люди розповідали, що в сусідніх селах був голод, люди жили в зруйнованих будинках.

Мене шокувало звірство росіян. Вони просто знищували цілі села. 

Згодом росіяни відійшли, і я з дитиною змогла виїхати. З рідними евакуювались обережно, їхали з вимкненими фарами. Нам вдалось благополучно подолати цей нелегкий шлях. Мене до себе прийняли небайдужі люди у західному регіоні України. Потім з дитиною ми переїхали до Кропивницького. Мій чоловік повернувся з-за кордону та пішов на війну. Зараз я чекаю миру та бажаю лише повернення чоловіка додому.