Після початку війни мої діти й онуки виїхали зі Слов’янська, а я залишилась вдома. Перші місяці виживати було тяжко без світла, води та газу. Я готувала їжу на багатті, воду набирала у колодязі. Найбільше мене шокувало, що путін на нас напав. Росія принесла на нашу землю обстріли, руйнування та сльози. Я приймаю пігулки, аби пережити стрес. Так і живу. Мрію, про закінчення війни, бо так хочеться ще пожити.