Я жила у Дружківці. Почалася війна, і мені стало страшно. Обстріли тривали у сусідньому Краматорську. Я злякалась та виїхала. Вирішила виїжджати з двома маленькими дітьми. Довелося сісти в евакуаційний потяг - було дуже важко через велику кількість біженців, які, як і ми, хотіли врятуватись. 

Найбільше мене шокувала втрата близьких і рідних. Людські життя вже не повернеш, це дуже тяжко усвідомлювати. 

Зараз я живу у Львові. Дуже хочу додому, але місто дуже близько до лінії фронту.