У мене четверо дітей та шестеро онуків. Коли почалася війна, я не повірив. Потім було чутно вибухи. Я намагався тримати себе в руках. Було неприємно, коли бомбили аеропорти. Я нікуди не виїжджав, хоч у Дніпрі буває дуже гучно. Деякий час у місті не було світла та води. Важко було виживати у цей період. Мене шокує, що люди гинуть ні за що.

Я намагаюсь займатися спортом. Виїжджаю на змагання, відволікаюсь від війни. Кожен день хвилююся за онуків та дітей. Мої сини займаються волонтерством. Усі ми чекаємо миру та закінчення війни.