Віра – з Іванківа. Коли ворог підійшов впритул, син запропонував жінці переїхати до нього. Та вона відмовилася, бо це було б незручно. Але у першу ж ніч обстрілів змінила свою думку, бо це було настільки страшно, що вона ледь дочекалася ранку. Далі були важкі будні окупованого селища. Зустрічі з ворогами на вулиці, відсутність світла та будь-якої інформації. Коли 31 березня вона змогла вперше пройтися рідним Іванковим, то зрозуміла, яке це неймовірне відчуття – відчуття бути вільним.