Мій син був на роботі у ніч початку війни. Другого березня нас окупували. Знущалися з нас - страшне!

Більше місяця не було ні газу, ні світла. Прийшли до нас росіяни у двір і кажуть: «Ви нас здаєте своїм солдатам». Танки їздили, бронетранспортери. Позабирали в нас усі продукти.

Спати було неможливо, були страшні обстріли. Вікна вибило, дах побило. Сиділи у погребі. Мене оглушило одного разу: три дні нічого не розуміла. Одне вухо досі не чує.

Коли їхали до Запоріжжя, було багато блокпостів. Хлопців на кожному роздягали.

У Запоріжжі мене поселили у пансіонат, де проживаю досі.