Коли почалась війна, мені було приблизно вісім років. Я мало чого пам’ятаю, але це було приблизно у квітні, це запам’ятала, тому що було тепло. Мої батьки не хотіли мене травмувати психологічно, тому намагалися робити все, що б я не здогадалася про війну.

Дуже гарно запам’ятала один момент!

Увечері перед сном мама мені сказала вдягнути теплий одяг. Я спочатку не зрозуміла для чого, адже на вулиці тепло, але послухала маму.

Потім пам’ятаю дуже смутно: мене мама вночі дуже швидко розбудила та понесла в погріб. Коли я прийшла туди, там вже був мій батько та дідусь, потім, пам’ятаю, сиділа та грала в ляльки. А тато іноді виходив пересвідчуватися, чи минула небезпека, мама тоді дуже хвилювалася.

Це повторювалося декілька разів, згодом все стало краще та я вже спокійно могла гуляти.

Одного разу, коли я підросла, приблизно в чотирнадцять років, все ж таки, наважилась розповісти про той момент, коли все сталось. І тоді мені розповіли, що намагалися робити так, щоб я не дізналась про ті страшні моменти. За це дуже вдячна батькам!

Для мене це дуже болюча тема, навіть зараз важко згадувати.

У своєму житті я зрозуміла: мир і спокій важливі завжди!

Я не хочу, щоб таке ще раз повторилося!