Я жила в Нікополі. Була шокована, коли почалась війна. Це був якийсь жах. Після підриву дамби Каховської ГЕС немає питної води, привозять лише технічну. Людям доводиться носити щодня багато літрів води. Мені допомагають діти.

Я нікуди не виїжджаю. Надії на краще у мене немає. Мене гріють рідні стіни. Рятує підтримка доньки та онука. Зараз немає ніякої радості.

Мій онук захищає країну. Одне слово напише і все. Я чекаю повідомлення і вдень, і вночі. 

Я хочу, аби Україна була вільно. Вважаю, треба боротись з корупцією. Тільки тоді настануть зміни.