Я працював завідуючим станції швидкої допомоги. Після початку війни перший місяць я з колегами намагався працювати під обстрілами. Після загибелі одного з лікарів я вирішив припинити роботу та відпустити підлеглих по домівках. Я почав жити у підвалі. З родиною там перебував три тижні. Росіяни скидали такі бомби, що ми підстрибували. Всі будинки у моєму районі були зруйновані. Дуже багато загинуло людей. Думаю, тисяч шістдесят людей загинуло у Маріуполі. 

З родиною я виїхав на своїй машині. Дорогою нас обстріляли. Ми дивом залишився живим. Позаду машини мого сина розірвався снаряд. 

Зараз я живу в Києві. Знаю, що медики, які залишались у Маріуполі, загинули. Вони до останнього рятували людей, не маючи ліків та ніяких гарантій. 

Зараз я чекаю на закінчення війни. Вірю у краще.