«Мріємо, щоб швидше припинилася ця бійня»

Пенсіонерку з Вільхової з ріднею розлучила війна. Діти та онуки роз'їхалися різними містами і зустрітися під одним дахом зараз не можуть. Ганна Олександрівна вважає, що дивом пережила бомбардування, оскільки не стала навіть ховатися у підвал. Вона хоче побачити дочок, сина та онуків із правнуками.

У мене троє дітей: дві дочки та син. Вже є п'ять онуків та три правнуки. Все було тихо, мирно, всі були задоволені. Ну, а зараз усі роз'їхалися. Одні поїхали до Росії, інші до Києва, треті до Луганська. Чоловіка я поховала 12 років тому, одна тут залишилася.

Коли почалася війна, я була у Вільхові, а син жив у Валуйському. У нього будинок розбило. Все було розгромлено від вікон до туалету. Коли син поїхав, я перейшла до Валуйського, з того часу тут і живу. Люди під час бомбардування в підвал спускалися, а нас тут троє людей не виходили нікуди. Ми сиділи та «Отче наш» читали. Летіло з усіх боків, тож страшно згадувати. Ми дивом залишилися живими.

Хочу, щоб повернувся спокій, щоб я могла бачити дітей та онуків. Ми всі мріємо, щоб швидше припинилася ця бійня.

Зараз роки три у Валуйському та Вільховій відносно спокійно, ми хоч спимо нормально, але ж далі досі бомбять.