Я вже старенька. Мені важко переживати війну. Коли все почалось, я була вдома. Вибухи були гучними. Мені було дуже страшно. З чоловіком перебували вдома. Не було води та світла. Продукти у мене були, а ось ліків не вистачало. Медикаментів не було, бо аптеки зачинились. 

Ми виїжджали з села, але потім нас почали розселяти, тож ми повернулись додому. Зараз я перебуваю у лікарні у сусідньому місті, бо в селі немає медиків. Вибухи вдома продовжуються. Майже всі мешканці виїхали, але ми з чоловіком залишаємось. Нам нікуди їхати, та й пенсії маленькі. Чекаємо тільки миру.