День вторгнення запам’ятався на все життя. До мене приїхали діти зі словами: «Що нам робить?». Ніхто нічого не знав. Врешті, всі вони, а їх у мене четверо, виїхали в Ужгород. Я залишаюся тут.

Гуманітарку дають, слава Богу. Вода у мене є, маю свій колодязь. Взимку підвели газ.

Не знаю, коли закінчиться війна, але сподіваюся, що все скінчиться і настане мир. Майбутнє бачу жахливим – поля не засіяні, скільки міст зруйновано. Хто ж усе те буде відбудовувати?