Мені 36 років. Проживаю в місті Снігурівці Миколаївської області. Коли нас окупували, я не виїжджав, був тут постійно.
24 лютого вдома був, збирався на роботу. Потім почув вибухи, прочитав новини в Інтернеті – так і дізнався про початок війни. Я тут залишався з батьками. Ми всі були тут, ніхто не виїжджав. Трималися разом, переживали все, що тут відбувалося. Гуртом якось легше було.
Те, що росіяни поводилися як хазяї, а нас за людей не вважали. Незрозуміло, чому вони сюди прийшли, навіщо. Їх ніхто не кликав.
Не було в нас нічого. З перших днів перебили світло, не стало води, перестали працювати аптеки. Моя мати - діабетик, для неї важко було знайти ліки.
Нас обстрілюють, і ми не знаємо, що може бути далі. Я впевнений, що наші хлопці переможуть, а коли – не знаю.
