Кравченко Дар’я, учениця 11 класу Відокремленого структурного підрозділу «Новокаховський політехнічний фаховий коледж Національного університету «Одеська політехніка»

Вчитель, що надихнув на написання есе - Хищенко Тетяна Іванівна

Чому бути українкою – це моя суперсила?

Тема твору дуже цікава й актуальна. Я часто замислююсь над питанням: у чому ж полягає наша суперсила? Для мене ж суперсила є вже в тому, що я українка.

Наша країна – вільна демократична держава, яка вважається центром та найбільшою країною в Європі. Беручи це до уваги, вона все ж таки не належить до розвинених країн світу, проте я вважаю її найкращою.

Україна – мальовнича держава з багатою історією і культурною спадщиною, відома своїми родючими землями, архітектурними пам’ятками, чудовою їжею та надзвичайною красою природи. У нас дуже сприятливий клімат, завдяки якому ми маємо високі гори, безкрайні степи, густі гарні ліси, заповідники,  ріки – просто казкові краєвиди.

Найбільшою річкою нашої країни вважається могутній Дніпро, четверта річка за довжиною в Європі, яка забезпечує водою сімдесят відсотків населення нашої країни. У нас є неймовірно прекрасні туристичні місця, які чарують і надихають. А також ми маємо чудову можливість сонячного літа відпочити на березі Азовського або Чорного моря.

Окрасою та потужною зброєю українця є наша рідна українська мова. Я люблю читати, вчити українською, ми з друзями стали більше спілкуватися рідною мовою – це теж наша суперсила як українців, код нашої нації, її колиска та душа.

Незважаючи на всі досягнення, наша країна постійно перебуває в нестабільному становищі. Найжахливішою подією, яка триває на території моєї Батьківщини – війна.

Ми живемо з цим поняттям вже вісім років, у період нашої незалежності довелося  відстоювати й захищати найголовнішу її цінність, європейські пріоритети. Щодня страждають люди, знищуються території, руйнуються долі, залишаються лише спогади. Та ми знаходимо ту внутрішню силу, яка тримає та допомагає нам протистояти.

Я була змушена покинути рідну домівку, своїх рідних та переїхати на безпечну територію, у пам’яті виринають  слова: «Матусю, тату, не плачте, я ж скоро повернусь додому, обіцяю»… Душа «навпіл», страх, біль від розлуки,  хвилювання, сумні новини, тривоги, сирени небезпеки й жахливі думки…

Я зрозуміла, якщо зламаюсь, легше нікому не буде, а майбутнє залежить від мене, і ніякі ракети й шахеди нас не залякають, бо ми дужі й сильні, ми витримаємо, повернемось, усе відродимо. Що живить мою суперсилу? Я розумію, що вже, як раніше, нічого не буде. Та ми щодня радіємо, що є зв’язок із рідними, маленьким перемогам на фронті, донатимо на потреби воїнам, вони виборюють наше майбутнє, захищають кожного з нас; щодня за них молюся і надихаюсь їхньою силою.

Я намагаюсь частіше допомагати рідним як морально, так і фізично, а ще радію навіть маленьким справам, які зробила, мої успіхи у навчанні, участь у конкурсах, олімпіадах – це теж джерело моєї суперсили. 

Крім того, я працюю зі своєю самооцінкою, аби бути сміливішою та більш впевненою, знаю, що це мені буде потрібно для подальшої самореалізації. Це те, що дійсно допомагає  зберегти мою внутрішню суперсилу. Ми залишаємось сильними та продовжуємо боротися. Я пишаюся, що народилася саме в цій країні, прекрасній і сильній, що я - українка – це і є моя суперсила!