Почанкіна Ірина, Кривоозерський ліцей №1

Вчитель, що надихнув на написання есе -  Лях Ірина Вікторівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Світ, наповнений болем і розлукою, має прямувати переможним кроком майоріти у майбуття…

Кажуть, час пливе невпинно і вже ніколи не повертається назад.

Тільки пам’ять людська витриваліша, вона пронизує серце, душу, мозок-незнищенна! Пам’ять може залишити тавро на душі, може спопелити серце і змусити мозок обожеволіти, але не може вбити любов і вірність. Ніжність і силу почуттів.

Жінка-мати, жінка-Україна, жінка-сирота. Змушена віддати найдорожче, щоб мати майбутнє…

За обрій зграя чорних душ летіла

Похмурий вид, зітлілі в кров їх крила

Отець Небесний поглядом зустрів

І неохоче до Престолу клин той журавлиний вів

Бо, бачте, душі мають той криваво-чорний слід

Бо, бігме, і гріхів у них у довжелезний звіт

А душі у знемозі, сповідаючись, вже завмирали

І танок вічний той останній руками-крильми лопотали

Перелік душ підходив майже до кінця-

Ота матуся втратила героя, сина рідного, бійця

А ось і син отой у вічності до ніг матусі припадає

У вічі рідні сині-сині неньки заглядає:

-Прости, що змусив, посивілу в горі, злетіти за світи, голубко-зоре,

Пробач свою дитину, що не зберіг себе для тебе, що не зборола горя

Не май, кохана неню, на мою біду, вселенського меча

Надію мав живим вернутися з війни, припасти до плеча

-Не край свого серденька, кулею прошитого, синочку милий,

Мої літа-надії вже на порох той земний зотліли

Всім, що було прекрасного в житті, завдячую тобі, моя дитино,

Мій найдорожчий, за тобою всюди завше лину…

Не треба нам ні раю, ані пекла віднині і до віку!

Ми душі, що зчорніли в горі, мій незабутній сину-чоловіку!

Провів їх поглядом Отець Небесний, всепрощенням милий,

Майнули крилами матуся й син-до зір в журбі злетіли…

А як же я?!

Чому Господь до себе не призвав, коли до неба син за сином відлітав?!

Чому моя душа не має лету в журавлинім клині,

Чому розлука із дітьми від віку і донині!

Сини-синочки, соколята, орлики, бідою вкриті,

Матусі довелося рідних діток закатованих і мити, й хоронити…

Ціною власного життя моє ви зберегли нещасне

Несу серденька ваші у долонях-подвиг ваш не згасне!..