64-річна жінка розповідає, що евакуюватись із рідного селища їй запропонувала сусідка. Сумку зібрала за 10 хвилин. Згадує, що лякали сирени, не було світла, періодично з'являлися мобільний зв'язок та вода. Односельчанку вбило на городі, коли та садила картоплю. Жінка хворіє на цукровий діабет, перед війною перенесла інфаркт, скаржиться, що пенсії не вистачає навіть на ліки. Олександра Василівна ніколи не думала, що настане війна, і дуже хоче додому, куди немає ходу, бо біля селища стоять рашисти.