Я народився в Маріуполі, а коли там почалися воєнні дії, ми перебралися до Полтави. Повномасштабна війна зустріла нас неочікувано вже у Полтаві. Наші родичі залишилися в Маріуполі. Багато людей звідти до нас приїжджали в березні 2022 року, а ми потім вирішували, куди їх селити. 

Коли почали бахати, спочатку жінка виїхала з дитиною, а трошки пізніше - я. Потім переїхав до Києва. Зараз ми в столиці.

Моїм рідним дуже пощастило. Вони потрапили в єдиний «зелений коридор», який там був. Племінник взагалі їхав через росію, через Європу – в об'їзд. І багато знайомих так робили. Наскільки я розумію, після березня вже не було можливості виїзду на українську сторону. Єдиний шлях – через росію.

Були і трагічні новини, і наші сімейні негаразди, але вони частково пов'язані з війною, а частково - ні. Знайомі наші загинули, і навіть родичі. 

Сам напад шокував найбільше, особливо використання авіації. Місто просто знесли майже все. Ми сподівалися, що буде так, як у 2014 році: постріляють – і все швидко закінчиться, але так не вийшло. 

На початку війни приємно вразили дії тероборони й допомога людей, які намагалися закрити потреби захисників. І сім'ям допомагали, коли щось просили. Речі пересилали. 

Сподіваємося, що війна до кінця року може скінчитися. Наприкінці року буде зрозумілішою ситуація загалом або хоч частково. Ми віримо в перемогу. А про майбутнє поки що рано говорити, поки не плануємо далеко. Поговоримо про це після перемоги.