Наша родина ВПО втратила все: будинок, майно, роботу. Наразі Мар'їнка - це місто-привид, якого більше не існує. Ми кілька разів переїжджали. Для дорослих і для дітей - це все було надто стресово. Аня змінила кілька шкіл. У минулому навчальному році у школі в Києві її діти ображали і називали "донбасівкою". Ми зверталися по допомогу до психолога!
Втрата всього і розуміння того, що ми більше додому ніколи не повернемося, шокувала. Ще вдома від осколків загинула улюблена кішка доньки - це відчуття вини досі гнобить мене, тому що я не забрала кішку, залишила це на інший раз, якого вже не було.
У Мар'їнці бойові дії дуже швидко активізувалися, ми в березні 2022 вже виїхали і більше не повернулися. Всюди, куди ми приїжджали, нам допомагали.
Залишилось фото будинку в Мар'їнці до 2022 року і фото після 2022 року. Із речей більш нічого не маємо, бо виїхали з мінімумом речей в рюкзаках.
Ми мешкали в Мар'їнці все життя. У 2014 році ми не виїжджали і всі майже 9 років війни ми жили вдома: під обстрілами. Як ви думаєте: діти Мар'їнки мають травму війни?
