«Мамочко, миленька, не плач, я тебе благаю»

Початком війни стала Мар’їнка [червень 2014 року]. Із перших днів війни, поки не закрили кордон між Донецьком і Мар’їнкою, постійно їздила за товаром. Не було такого страху...

Але найбільша й найстрашніша подія в мене сталася 13 лютого 2015 року. Я побачила очі дитини... Тоді обстріляли місто Гірник. Ми з чоловіком приїхали в магазин скупитися. У цей час зайшла мама з дитиною. І мама плаче ридма, а дитина її заспокоює. Це незабутнє... Я бачила голодних, усе перебачила, але найстрашніше – було бачити ці очі. Коли дитина заспокоює маму, а в неї просто істерика. Я останнім часом стала вірити, що Бог захищає людей. У мене таке склалося враження. Коли обстріляли місто Гірник, то в той день стільки людей загинуло... Напевно, виявилися не в тому місці, не в той час.

За сім років найстрашніше – бачити очі цієї дитини, яка говорила: «Мамочко, миленька, не плач, я тебе благаю! Усе буде добре!» Я їй почала пояснювати: «Не хвилюйся». А вона каже: «У мене більше хвилюється мама». Цій дитині було років п’ять-шість.

Страшно, коли друзі телефонують і кажуть: «Ховайтеся в підвал, Миколаївно». Страшно, правда. Ми з братом розмовляли, він зі Слов’янська, він говорив: «Свєто, я ховався у квартирі між несучими стінами». Це страшно!

Людське життя зовсім безцінне! І коли місто Гірник обстріляли, я була у двох метрах від цього снаряда.

Я стала цінувати не тільки життя, але й людські стосунки.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/