Ірина Михайлівна вивезла маму з Василькового до Запоріжжя, щоб їй було спокійніше

Коли почалась війна, ми в підвал бігали ховатись від обстрілів. Потім мене подруга до себе забрала, тому що я жила на п’ятому поверсі, це було небезпечно. Недалеко від нас жила мама моя. Коли почула постріли, вона хвилювалась дуже. Їй 86 років, вона згадала Другу світову війну.

Не стало світла, зв’язку не було. На початку березня голова сільради привіз генератор і облаштував підвал так, щоб людям хоч більш-менш зручно було, наскільки це можливо в таких умовах. Ми йому дуже вдячні за це.

Поряд з нами через обстріли магазин згорів. Вибухи були щодня, мама не витримала, і ми виїхали у Запоріжжя. Мама у старшої сестри живе, я – у знайомих.

Жили ми собі щасливо. Працювали, мріяли, раділи, планували, все у нас було. Чого вони сюди приїхали? Тепер ми нічого не маємо. Окупанти все розкрали, розбомбили. Як і за які кошти все відновлювати?