Ірина втратила роботу з початком війни, а у її чоловіка стався інсульт

Ми мешкаємо у місті Снігурівка. До війни була робота, всі були живі-здорові. Моя родина: чоловік та син. Брат був, мама хвора в Кепино жила, я їй допомагати їздила. Там мене війна й застала.

Син наш працював на залізниці у Миколаєві, у перші дні війни ми його додому забрали. Думали, так безпечніше буде, але у Снігурівку зайшли росіяни.

З їжею були проблеми та ми у окупантів нічого не брали. Виживали за рахунок харчів, які моя сестра з Полтави нам надсилала – спасибі їй. Червоний хрест роздавав допомогу.

У нас горе сталось – у чоловіка трапився інсульт, а я в той час була у матері в Кепине. Дістатись додому було нічим, усі мости були закриті. Я 25 кілометрів пішки бігла через залізничний міст.

Наступного дня і цей міст замінували – дякувати Богові, що встигла. Виїзд до Миколаєва нам перекрили окупанти, тож ми чоловіка в Херсон на МРТ возили.

Багато всього було. До нас з матір’ю в Кепине окупанти приходили, шукали зброю. Я питала: «У кого ви шукаєте, в інваліда?»

Одна біда за іншою в нашій родині. У серпні мати померла, у вересні брата убило на Донецькому напрямі. Йому було 35 років. Чоловіка треба на ноги ставити, а в нас коштів немає – роботи в мене нема тепер через війну. До всього ще й дах на хаті уламками пошкодило трохи.