Галина тяжко переживала дні, коли її родина залишалась в Харкові під обстрілами

24 лютого ми прокинулась о п’ятій ранку. Було гучно від вибухів, діти почали плакати, у нас був шок. Ми з чоловіком поїхали на роботу. Коли поверталась додому, побачила паніку: черги в магазини та до банкоматів. Багато магазинів вже були зачинені. Ми також запаслись необхідним і почали шукати підвал, де можна ховатись від обстрілів.

Ми жили в приватному секторі, тому мали певні запаси. 10 діб пробігли швидко.

Діти практично не виходили з підвалу. Важко було дивитись, як вони плачуть.

Я чула від знайомих, що люди їдуть з міста. Мені було тяжко і страшно від того, що ми лишались. Чоловік не хотів їхати через батьків - вони категорично відмовлялись залишити Харків. Моя мама жила коло заводу. Коли був вибух і пожежа, у мами повилітали вікна. Вона була поранена, але жива.

Ми виїхали з Харкова на десятий день війни. З боку Чугуєва почались обстріли. Сусідня вулиця дуже постраждала. Їхали в нікуди автомобілем: взяли речі і поїхали. Я, чоловік і двоє дітей. Доїхали до Полтави і побачили, що все спокійно, паніки немає. Зупинились на кільцевій і почали через знайомих шукати, хто може допомгти винайняти квартиру. Колега чоловіка знайшов для нас житло у своїх друзів. Ми тут і зараз живемо. Сплачуємо лише комунальні послуги.

Зараз ми в Полтаві, а Харків знов обстріляли. Там немає світла. За ніч було 15 вибухів. Я радію, що ми у безпеці. З роботи вже є пропозиції повернутись, навіть надають житло в центрі, але я не хочу. Дітям і сім’ї ще рано повертатись. Працюю віддалено, справляюсь.

Від стресу рятують робота і прогулянки. Дуже переживаю за майбутнє України та нашої освіти. До війни у нашому медичному університеті було багато іноземців - біля п'яти тисяч студентів. Зараз половина вже відрахувалась. Я день і ніч штампую документи.

Сподіваюсь, що влітку буде переломний момент і війна стихне. Хочеться вірити, що все буде добре. Повернемось до Харкова, будемо нормально жити. Віримо в ЗСУ, віримо що правда переможе - ми на це заслуговуємо: стільки болю наш народ пережив.