Мама Тамара Капітоненко:
- Я працювала в будівництві до війни. Почалася війна, стріляли. Нам припинили платити дитячі виплати, пенсії. Ми спочатку дітей обманювали, що це хтось килими вибиває. Потім, коли все сильніше і сильніше починалося, вже не обдуриш.
Коли я народжувала Соню, була комендантська година. Я почала народжувати о 20 хвилині на четверту, а комендантська година – до шести. Ми приїхали на блокпост, мене не пускали до пологового будинку. Але коли почалися великі перейми, вони вже зрозуміли, що я дійсно народжую, і мене привезли до пологового будинку. Я дуже швидко народила. Лікарі кажуть: «Це тобі війна допомогла». З переляку, бо я почала народжувати – і почався обстріл.
Дочка Аня:
- 14 лютого 2015-го було на мій день народження це.
Мама:
- 14 лютого вона прокидається і каже: «Мамо, а у мене що, дня народження не буде? До мене і хрещена не приїде?» Чотири роки їй було. Ми поїхали, купили їй торт. Звісно, ніхто не приїхав. І тут почався обстріл.
Почала трястися люстра – і ми побігли до підвалу. Вона каже: «Мамо, до мене що, ніхто не прийде?» Ми покликали сусідів. Кому могли – зателефонували, сказали: «Приходьте, Аню привітайте з днем народження, посидимо». І тут заходить сусід Валик: «Кидайте все і хапай дітей. Побігли в підвали ховатися». Ми прибігли до підвалу. Сиділи годин шість. Обстріли не припинялися. Таке свято було дитині.
Одного разу навесні теж був обстріл. Я до цього дітей повела купатися. Аню встигла викупати, а Соню ні. Тече вода з-під крану – і починається обстріл. І я їх голих, ось так, як вони були, схопила... Була весна, було холодно. Бігла, з вішалки встигла одяг зняти. І все, що встигла, закутала... І так ми сиділи до трьох годин ночі.
Після цього я довго не могла відкривати кран у ванній. Мені здавалося, що починається обстріл. Я під кран клала або губку або мочалку, щоб вода не билася об ванну, щоб не чути цього. Після цього я вирішила, що мені треба йти до психолога...
Їхати нікуди. Якби у мене був чоловік, можливо, якось було б легше. Я одна. Як? Куди? На роботу не підеш. І нікуди було їхати. Без грошей і з двома дітьми ти ніде не потрібен.
Я роблю банти, шпильки різні продаю. Роблю бантики, продаю їх. І дівчатка мої носять. Вони у мене модниці.
.png "Імена")
