«Майже кожну ніч я чула, як ідуть танки»

Бабак Анна, 15 років, ліцей № 35 імені Валентина Шеймана, м. Краматорськ

Есе "Один день"

Коли почалися бойові дії на Донбасі, місто Краматорськ захопили. Я чула сирени – це означало, що треба ховатися в підвальне приміщення. Я пам’ятаю, що коли була в школі у 1 класі, літали літаки, і ми спускалися в підвал і стояли декілька годин.

Вони там майже жили. Їм було холодно, та їжі було не сильно багато. Бабуся навчила мене читати молитву святому Миколаю. І коли було погано, я її читала. У кінці травня стало спокійніше, але я почала боятися літаків, тому ми поїхали в Харківську область.

І ось настав один день. Коли ми виїхали з міста, то побачила барикади, людей зі зброєю, вони просили показати машину.

Коли ми виїхали з Донецької області,було вже спокійніше. Ось приїхали ми в Харківську область, я зрозуміла, що спокійно зможу сходити в магазин і купити булочку. Там я була три місяці літа.

Тоді я раділа та дякувала, що залишилися живі мої рідні люди, тому що вони не змогли покинути місто.

Пройшло вже сім років, а спогади залишились. Зараз у нас вже все добре та мирно. Я дуже вдячна Героям України за те, що ми ще живемо в мирі та спокої!