"Я подивився на небо, наді мною пролетів бойовий снаряд"

У нашому місті все було добре. Про початок війни ми чули лише з новин і думали, що це не торкнеться нас.

Одного разу ми гуляли з друзями на вулиці.

Батьки це також побачили – і ми побігли до підвалу. Цього ж дня, ввечері ми сиділи в кімнаті. Раптово прийшов батько і сказав, що нас обстрілюють, наказав сховатися за стінами, подалі від вікон.

Через декілька годин ми зібрали речі, документи та вирішили поїхати спочатку до Харкова, а потім до Києва. Ми не знали, скільки часу потрібно буде перечікувати, чи повернемося додому, чи залишиться квартира неушкодженою.

Ми не змогли взяти бабусю та дідуся, але вони сказали, що перечікуватимуть в селі. Дорога була важка. Нас зупиняли дуже часто і оглядали авто.

Три місяці ми пробули в Харкові та три місяці в Києві.

Ми дуже зраділи. Через день наша сім’я виїхала додому. Ми сподівалися, що наша квартира ціла, і наші очікування справдилися. Наш квартал був неушкодженим. З того дня ми живемо у спокої, і сподіваюсь, що в інших регіонах країни буде мир.

Війна – це дуже жахливо, треба цінувати мир і радіти, коли все добре, але нашій владі потрібні гроші, тому не зрозуміло, коли все закінчиться.