"Майно все розбомбили. У нас нічого не залишилось"

До 2014 року ми мешкали у місті Донецьку. Я працював в управлінні державної пенітенціарної служби, начальником відділу оперативно-розшукової роботи. У 2014 році управління евакуювали до Маріуполя. Там створили нове управління державно-кримінальної служби. 

До 2022 року я мешкав у Маріуполі. У нас там була квартира. На початку війни наш дім розбомбили і ми переїхали до міста Коломиї. Я на військовій пенсії, дружина тепер не працює, а син трудиться в установі виконання покарань. 

Я був на пенсії, але працював у маріупольському слідчому ізоляторі у відділі з виконання судових рішень. 24 лютого я приїхав зранку на роботу, там дізнався, що розпочалася війна. В обід нас відпустили додому і більше ми на роботу не приходили. 

16 днів ми просиділи в підвалі сусіднього будинку. Найбільше шокували трупи біля будинків, людей ховали прямо у подвір'ї, а також вибухи, авіабомби з літаків і постійні бомбардування. 

Ми виїхали з Маріуполя 31 березня. Думали, що ось-ось закінчаться військові дії. Але вони продовжувались, і у нас не вистачило терпіння. 

У мене завелась машина. Вона стояла на подвір'ї біля гаражів. Виїжджали ми з дружиною та сином, і ще з собою я взяв двох сусідів - чоловіка і дружину. На блокпостах запитували де я працював, я відповідав, що пенсіонер. На кожному блокпості примушували роздягатися мене, сина і сусіда. До Запоріжжя ми їхали годин шість. 

У мене друг мешкає в Івано-Франківську. Він покликав до себе. Він працює оперуповноваженим у слідчому ізоляторі і отримав наказ супроводжувати колону. Одна колона їхала до Коломиї. Ось так ми тут і опинилися. 

Хочеться, щоб ми швидше перемогли. Війна закінчиться нашою Перемогою. Мрію продовжувати працювати.