Коли все почалося, я просто сиділа і дивилася в одну точку. Живу на прикордонні, тож з мого боку заходили російські війська. Я не знала, куди йти, що робити, з ким говорити. Усі ходили мовчки, обличчя у всіх були однакові. Здавалося, що це якась помилка, але вона не закінчувалася. Магазини закрилися майже одразу. Аптеки теж не працювали. Ми з мамою спустилися в підвал і вирішили поки що там залишатися. Зверху весь час щось гриміло. Ближче до вечора стало чутно, як руйнується будівля десь поруч.

Тепер живемо, як вийде. Тримаємо город, не голодуємо. Отримуємо гуманітарну допомогу від Фонду Ріната Ахметова. Дуже дякую за підтримку. Кожен день починається однаково. Нічого не чекаємо, просто рахуємо дні. Води  у місті немає, так і живемо. Головне - щоб було тихо. Тільки про це й думаєш.