Я жив у селі Верхня Криниця  Василівського району. Ми вирощували полуницю, свої парники були. Все було добре, поки рашисти не прийшли. А тепер ми виїхали у Запоріжжя.

У нас, коли ми були вдома, був напряг з їдою. Тоді магазини були закриті, грошей не було, і люди ділилися: хто картоплею,  хто цибулиною останньою чи куском сала - оце наскільки люди згуртувалися. Таке тільки з сльозами згадую - оцю згуртованість нашого народу.

Я працював ще на півставки в культурі, і мені сказали, щоб на день побєди їхній проводив заходи. А я думаю: «Не буду я з ними сотрудничать, бо це - колаборанство. Ну і взагалі, не хотів ні спілкуватися, ні бачити цих орків. У мене ще діти маленькі - я не став сім'єю різикувать, і вирішили виїхати.

Нам якось повезло з квартирою, що ми найшли швидко. Ось тільки тесть не захотів виїжджати - оце за нього зараз переживаємо. 

Люди добрі що-небудь давали,  потім, як гроші були, десь щось підкупили.  Ну, дякуючи Богу і країні, не було такого, щоб ми недоїдали. І в Фонді Ріната Ахметова получали допомогу, дякую йому.