Кучерявий Олександр, 9 клас
Херсонська загальноосвітня школа I-III ступенів N41
Вчитель, що надихнув на написання есе: Лисенко Юрій Васильович
"Ми любили грати у футбол…"
Від самого дитинства я дуже любив грати у футбол. Це захопливо, екстремально, динамічно, запально…Разом із хлопцями поганяти м’яча набагато краще, так нам тоді здавалося, аніж сидіти за партами. Тоді здавалося…
Колись ми грали ось так просто у футбол біля чужого будинку, аж раптом м’яча занесло у вікно – почувся шурхіт розбитого скла, грім, лайка сусідів…Ми – врозтіч!
Через кілька днів, коли історія з розбитим склом нібито втихла, ми знову почали ганяти м’яча неподалік розбитого нами вікна, яке швиденько полагодили невідомі страждальці. Від утоми і травневої спеки ноги нам підкосило і ми всі попадали на траву відпочити. Чутно було спів пташок, гуркіт машин, аж ось почулися тихі кроки, то була літня жінка, погляд у неї був якимось дивним, руки ледь трясло, сивина вибивалася крізь темне волосся. Ми зрозуміли, що цей візит не просто так, навряд ця жінка у віці цікавиться футболом! Вона почала свою оповідь, навіть не звернувши уваги на те, чи слухаємо ми її чи ні. Виявилося, вона з Донеччини, там саме загорялася заграва війни з ерефією. Вона нас не лаяла і не сварила, просто сказала, що боїться розбитих шибок, це їй нагадувало про страшні події перших обстрілів мирного життя. Словам жінки ми тоді не надавали ніякого значення, адже поки нам чулися лише пташки, мотори автомобілів, удари по м’ячу…
Лютий виявився справді лютим для Херсона. Зранку почалася війна, яка, здавалося, ось – ось має закінчитися, адже це просто якась надреальність, якій не місце в НАШОМУ мирному житті…Березень нічого кращого не приніс у моє місто, обстріли міста, перші вбиті та поранені, зниклі безвісти, відсутність харчів, сірників, солі та цукру…окупація – і …РОЗБИТІ ШИБКИ!
Цей звук я не сплутаю ні з яким іншим: виліт – прильот- посипалося, виліт – прильот – посипалося…Якось, заховавшись за правилом «двох стін», я випадково почав згадувати ТІ дні, коли всього цього не чув і не бачив…Пам'ять дивна річ, мої думки вона привела на травневий стадіон, де грали у футбол, як м’яч залітає в чуже вікно і почувся шурхіт розбитого скла, грім, лайка сусідів… Чомусь згадалася і призабута сповідь літньої жінки, яка мала тремтливі руки та злякані очі…Прозріння прийшло якось неочікувано - так ось чому вона боялася РОЗБИТИХ ШИБОК!
Звук розбитих шибок розділив моє життя на «ДО» та «ПІСЛЯ». Херсон нині деокуповано, але ворог не припиняє нищити його щодня, щогодини. Мені здається інколи, що війна почалася не в лютому лютому, а набагато раніше, навіть задовго до того, коли ми розбили шибку жінці з Донеччини…
Молюся лише за одне, щоб припинилася ця страшна війна і … перестали сипатися шибки!
